Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2014 року Справа № 5024/1094/2012 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді:Картере В.І.,суддів:Барицької Т.Л., Євсікова О.О.розглянувши касаційну скаргу Каховського колективного торгівельного виробничого підприємства "Меліоратор"на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 04.03.2014та на рішеннягосподарського суду Херсонської області від 14.01.2014у справі№ 5024/1094/2012 господарського суду Херсонської областіза позовомКаховської міської ради Херсонської області доКаховського колективного торгівельного виробничого підприємства "Меліоратор"провитребування майна з чужого незаконного володінняв судовому засіданні взяли участь представники: - позивача повідомлений, але не з'явився; - відповідача повідомлений, але не з'явився;ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Херсонської області від 14.01.2014 у справі № 5024/1094/2012 (суддя Александрова Л.І.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 04.03.2014 (судді: Бєляновський В.В., Мишкіна М.А., Будішевська Л.О.), задоволений позов Каховської міської ради Херсонської області (надалі позивач/рада) до Каховського колективного торгівельного виробничого підприємства "Меліоратор" (надалі відповідач/скаржник); за рішенням витребувано у відповідача майно територіальної громади міста Каховка, а саме: нежитлове приміщення площею 657,3 кв.м., яке розташоване на першому поверсі житлового будинку по пр. Ворошилова, 3, м. Каховка (надалі спірне майно), шляхом зобов'язання відповідача звільнити займане приміщення та повернення позивачу.

Відповідач, не погоджуючись із прийнятими у даній справі судовими рішеннями, звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить рішення та постанову скасувати, і справу передати на новий розгляд до місцевого господарського суду. При цьому, в пункті 3 прохальної частини касаційної скарги скаржник просить: "Рішення прийняти за відсутності представника ККТВП "Меліоратор".

В той же час, 02.06.2014 через канцелярію Вищого господарського суду України від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, яке, за результатами його розгляду було відхилено, оскільки, по-перше, як вказувалося вище, скаржник в касаційній скарзі просив здійснити розгляд даної справи за його відсутності, по-друге, в ухвалі про призначення даної справи до розгляду, сторони повідомлялися про те, що нез'явлення їх представників у судове засідання не перешкоджає розгляду справи за їх відсутності.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм процесуального та матеріального права при прийнятті оскаржуваних судових актів, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Предметом даного спору (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 11.12.2013) є вимога позивача про витребування від відповідача спірного майна, зобов'язавши відповідача звільнити займане приміщення.

Обґрунтовуючи підстави позову, позивач посилається на те, що, він, як власник спірного майна, яке було предметом договору оренди від 01.01.2007, який продовжувався до 01.01.2010, укладеного між відповідачем та КП "Житловик Свєтло" як балансоутримувачем, не має можливості ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в інтересах територіальної громади спірним майном. Як зазначає позивач, договір оренди від 01.01.2010, був укладений його сторонами до 30.12.2014, проте, рішенням господарського суду від 17.01.2012, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 10.04.2012 та постановою Вищого господарського суду від 03.07.2012 у справі №5024/2491/2011, визнано неукладеним. В той же час, відповідач (орендар) не звільняє безпідставно займане ним спірне майно, чим порушуються права позивача як власника спірного майна. Даний позов обґрунтований ст.ст. 1, 16, 60 Закону України "Про власність", ст.ст. 319 321 327 387 ЦК України.

Суди попередніх інстанцій, розглядаючи даний спір, погодилися із доводами позивача, та керуючись ст.ст. 759 763 785 ЦК України, ст.ст. 2, 17, 26, 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ст. 291 ГК України, ст. 35 ГПК України, задовольнили позовні вимоги.

Вищий господарський суд України, вважає такі висновки судів передчасними, з огляду на таке.

Відповідно до ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно з положеннями ст. 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 01.01.2007 між КП "Житловик-Сервіс" (орендодавцем) та відповідачем (орендарем) укладено договір оренди комунального майна, предметом якого є спірне приміщення. При цьому, як встановили суди, спірне приміщення було у користуванні відповідача протягом тривалого часу (понад 20 років).

Строк договору оренди продовжувався протягом 2008-2009 років.

01.01.2010 сторони уклали новий договір оренди спірного майна №15, зі строком дії до 30.12.2014.

В той же час, рішенням господарського суду від 17.01.2012, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 10.04.2012 та постановою Вищого господарського суду від 03.07.2012 у справі №5024/2491/2011, договір оренди №15 визнано неукладеним.

Відповідно до ч. 1 ст. 763 ЦК України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Частиною 2 ст. 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" унормовано, що договір оренди припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено.

Згідно з ч. 1 ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Як вказувалося вище, з позовом про витребування спірного майна від відповідача в порядку, зокрема, ст. 387 ЦК України, пішов позивач, який за його твердженням, є власником спірного майна.

Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Зазначений засіб захисту права власності застосовується в тому випадку, коли власник фактично позбавлений можливості володіти й користуватися належною йому річчю, тобто коли річ незаконно вибуває з його володіння.

У зобов'язальних відносинах захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову (такої правової позиції дотримується Верховний Суд України у постанові від 04.12.2012 у справі №26/133).

Підставою віндикаційного позову є обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння, зокрема, факти, що підтверджують право власності на витребуване майно.

Відповідно до ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Статтею 328 ЦК України унормовано, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з ч. 2 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб'єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом.

Отже, звертаючись із позовом про витребування майна із володіння іншої особи, позивач повинен довести в установленому законом порядку, згідно з приписами ст.ст. 32 33 34 ГПК України, факти, що підтверджують його право власності на це майно, а суд, в свою чергу, в порядку ст.ст. 4-7 43 ГПК України, приписів постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 №6 "Про судове рішення" достеменно встановити наявність /відсутність/ права на звернення із таким позовом (тобто, наявність права власності на це майно).

В той же час, як вбачається із мотивувальних частин прийнятих у даній справі судових рішень, суди попередніх інстанцій не досліджували питання наявності /відсутності/ у позивача права власності на спірне майно, так само, як і не досліджували якими доказами позивач доводить своє право на це майно; крім того, неспростованими судами попередніх інстанцій залишилися заперечення відповідача у даній справі щодо неналежності спірного майна саме позивачу, що суперечить приписам ч. 4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення", згідно з якою відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом.

Судом апеляційної інстанції в мотивувальній частині постанови зазначено про те, що рішенням Каховської міської ради Херсонської області від 27.09.2012 №573/32 спірне нежитлове приміщення внесене до переліку об'єктів комунальної власності, які підлягають приватизації, проте, не вказано, яким нормативним документом право власності особи на нерухоме майно може підтверджуватися рішеннями міських рад про приватизацію, та чи може взагалі. Крім того, судом апеляційної інстанції не наведено нормативно-правового обґрунтування висновку, зробленого судом в підтвердження наявності у позивача права власності на спірне приміщення з посиланням на рішення Каховської міської ради Херсонської області від 27.12.2002 №121/10 про затвердження переліку комунального майна, що включається до складу цілісного майнового комплексу комунального підприємства "Житловик Свєтлово", яке не підлягає приватизації.

Тобто, виходячи із наведеного, суд касаційної інстанції вважає, що судами попередніх інстанцій не досліджено питання наявності у позивача матеріально-правової вимоги до відповідача щодо витребування спірного майна в порядку ст. 387 ЦК України, наявність якої (вимоги) можлива саме у власника майна.

В силу ст.ст. 42, 43, 47 ГПК України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; судове рішення ухвалюється суддею за результатами обговорення усіх обставин справи.

Судами попередніх інстанцій використано не у повному обсязі свої повноваження, передбачені процесуальним законом щодо повного та всебічного з'ясування обставин справи, пов'язаних з предметом доказування у даній справі, наслідком чого є передчасність висновків судів про задоволення позову.

Відповідно до ст. 1117 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Отже, в силу обмеження меж перегляду справи у суді касаційної інстанції, колегія суддів вважає за необхідне скасувати прийняті у даній справі судові рішення, і справу направити на новий розгляд до місцевого господарського суду, під час здійснення якого, врахувати викладене у даній постанові, дослідити та встановити факт наявності /відсутності/ у позивача права власності на спірне майно.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Каховського колективного торгівельного виробничого підприємства "Меліоратор" задовольнити.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 04.03.2014 та рішення господарського суду Херсонської області від 14.01.2014 у справі №5024/1094/2012 скасувати, і справу направити на новий розгляд до господарського суду Херсонської області.

Головуючий суддя В.І. Картере

Судді Т.Л. Барицька

О.О. Євсіков